ХИСТ ТЛУМАЧА І НАУКА ТЛУМАЧИТИ(ЗІ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ВІЙСЬКОВОГО ПЕРЕКЛАДАЧА)

Анотація

Вступ. Це оглядова стаття, в якій перекладач ділиться враженнями й досвідом роботи на вишколі українських вояків у британських військових таборах.

Результати. Автор розглядає чинники, які полегшують усний військовий переклад, і такі, які ускладнюють його. Зокрема, серед перших називає конкретну предметність навчання, системність термінології, цілісність терміносистем, а серед других – діалектну (не нормативну) вимову, територіальну варіативність англійської мови. Постулюючи тезу, що навіть блискавичний переклад залишається осмисленням оригіналу, стаття заторкує проблему швидкості усного перевираження, а з тим і співвідношення у перекладацькому процесі навичок автоматичних підстановок з потребою аналізу та пояснення висловлювань мовця посередником, який має можливість контролювати ступінь порозуміння сторін, уточнюючи у мовця зміст почутого і з’ясовуючи у слухачів, чи дохідливим для них є варіант перекладу, що саме і як ними сприйнято.

Дискусія і висновки. Автор наводить приклади поповнення української військової термінології англіцизмами, в т. ч. абревіатурами, оцінюючи й узагальнюючи тенденції неологізації фахового лексикону шляхом запозичень. Звертає увагу на потребу гармонізації вимови (отже і написання) терміна в перекладі і нерідкі випадки поєднання у значенні терміна образно-емоційного та логічного компонентів. Наголошує на важливості для тлумача фахового рівня власної вимови, дикції, голосу і слуху. Ці якості ремесла, на переконання дослідника, несправедливо недооцінюються в університетських програмах і розкладах. Той факт, що серед найкращих військових перекладачів чимало недипломованих, проте умотивованих цивільних самоуків, наводить автора на думку, що хист перекладача формується і виявляється в ранньому дитинстві разом з іншими базовими мовними навичками, серед них і здатність до перевиражнння в межах рідної мови, багатство якої визнано мірилом інтелекту.